Як позбутися образ. Практика.

Ображатися — це шкодити собі…

Образа — чим вона небезпечна і як з нею боротися? Напевно, у своєму житті вам доводилося стикатися з людьми, яких неможливо образити, зачепити, принизити. Ну, гострі зауваження просто не прилипають до них, і все — образити їх — це все одно, що образити скелю чи водоспад…

Що ж це — вроджений «талант оптиміста» чи імунітет, напрацьований роками тренувань? Адже, погодьтеся, такі люди нерідко викликають повагу і навіть заздрість — «нічим його не зламаєш, ось у кого здоров’я залізне!»

До речі, про здоров’я… Недарма таким людям заздрять — адже всі ми інтуїтивно відчуваємо, що наше здоров’я залежить від стану нашої душі, не раз переконувалися — у здоровому тілі здоровий дух… і навпаки! Кожен із нас хоча б раз у житті ображався.

Та що там раз! Майже не помічаючи цього, ми дуже часто перебуваємо в такому стані — ображаємося на себе, на «долю-лиходійку», а найчастіше — на оточуючих. І нас не зупиняють навіть переконливі аргументи про те, що образа здатна завдати серйозної шкоди нашому здоров’ю.

Існує думка, що цироз печінки у людини, яка все життя дотримувалася повної тверезості, виникає через багаторічну образу на батьків. А почуття постійної сильної образи, що гризе зсередини, здатне призвести до такого захворювання, як рак – коли вже в буквальному сенсі тіло «з’їдається зсередини».

Адже що таке образа, як не самознищення? Образа — це гіркота, спрямована всередину людини. Людина, яка не вміє прощати, руйнується зсередини. То чому ж, знаючи все це, ми продовжуємо ображатися?

Навряд чи ми цього хочемо — просто не знаємо, не бачимо відповіді: ЩО ж з цим робити, ЯК впоратися з цим почуттям і позбутися його? Спробуємо розібратися, провести діалог із самим собою, задуматися — а навіщо мені це потрібно? А може, це почуття зайве, раз воно робить мене невільним і, по суті, заважає мені жити та насолоджуватися позитивними емоціями?

Скільки ж часу ми марнуємо, роз’ятрюючи внутрішні рани та розбираючи минуле по кісточках.

Для початку ми маємо усвідомити одну річ. У почутті образи людина нібито шукає спосіб знищити ВЖЕ скоєну несправедливість. Людині здається, що чим ретельніше вона буде страждати, перебуваючи в стані образи, тим швидше відбудуться якісь дивовижні зміни і звідкись з’явиться нагорода за самопожертву. Але ніякої нагороди не буде.

Нинішня образа — це опір, боротьба з тим, що ВЖЕ сталося і не може змінитися. То чи є в цьому якась логіка? Чи є сенс вступати в боротьбу з минулим, не маючи машини часу, а лише наповнюючи себе негативними переживаннями? Змінити минуле неможливо, а отже, образа як знаряддя у боротьбі з минулим буде спрямована виключно на вас самих і ваше здоров’я.

Отож, коли ви усвідомите, що образа призводить до поразки та страждань — ви самі захочете панувати над цією емоційною реакцією. Зрештою, вона ваша і тільки ваша. І ви самі вирішуєте, коли її «вимкнути».

Іноді допомагає простий спосіб — задіяти в собі елементарний принцип, згадати про почуття самоповаги, власної гідності — «з якого дива я зобов’язаний передавати кермо влади в руки інших людей і дозволяти їм керувати своїм настроєм?».

На цю тему дуже влучно висловився індійський мудрець Ошо: ось хтось натиснув одну кнопку — і ми надулися від гордості; натиснув іншу — і ми здулися та засмутилися. Невже приємно, коли тобою керують? Іноді лише цей факт здатний схвилювати й викликати тверде переконання – «я сам хочу бути господарем своєї долі та своїх емоцій і не збираюся піддаватися на провокації ззовні».

А ще достатньо засвоїти просте життєве правило, з яким жити набагато комфортніше й спокійніше: «Ніхто мені нічим не зобов’язаний. Жодна людина на світі. Лише я сам забезпечую власне щастя й успіх».

Коли ми перекладаємо всю відповідальність за нашу долю на інших, надмірно вимогливі до людей, навішуємо на них зручні для себе ярлики — ось тоді й починаємо дивуватися, наскільки наші переконання розходяться з образами інших, у той час як ми самі ці образи й вигадали. І починаємо активно на це ображатися.

Ось і чоловік чи дружина «не люблять», і дитина «зовсім не поважає…» — адже ми самі намагаємося підігнати сторонніх людей під зручну для нас модель, яка існує виключно в нашій голові. А що робити, коли нас спеціально намагаються спровокувати на негативні емоції, навмисно образити чи принизити? Іноді найкращий спосіб боротьби — це ігнорування.

Повторюємо вже вивчене. Треба просто налаштуватися на одну думку: «Я не хочу відчувати емоції на замовлення цієї людини, за її помахом пальців. Я сам собі господар і вмію самостійно керувати своїми емоціями, а не виконувати чиїсь примхи». Якщо трохи потренуватися, незабаром на уїдливі зауваження, метою яких є образити вас, ви навчитеся не реагувати взагалі, всі вони перетворяться на «фон» — подібний до шуму вітру чи крику птахів.

Загальновідомо, що постійне почуття образи з часом викликає жалість до самого себе. Адже ви хочете бути впевненою, позитивно налаштованою людиною? Тож відкиньте все зайве і дозвольте собі розкіш бути вільним. І не забувайте про головне – постарайтеся самі якомога рідше ображати оточуючих, і вони неодмінно віддячать вам.

Притча про образу

 Учень запитав вчителя: — Ти такий мудрий. Ти завжди в гарному настрої, ніколи не сердишся. Допоможи й мені бути таким.

Вчитель погодився і попросив учня принести картоплю та прозорий пакет. — Якщо ти на когось розсердишся й затаїш образу, — сказав вчитель, — то візьми цю картоплю. З одного боку напиши своє ім’я, з іншого — ім’я людини, з якою стався конфлікт, і поклади цю картоплю в пакет.

— І це все? — здивовано запитав учень.

— Ні, — відповів вчитель. Ти повинен завжди носити цей мішок із собою. І щоразу, коли на когось образишся, додавати в нього картоплю.

Учень погодився. Минуло деякий час. У пакеті учня з’явилося ще кілька картоплин, і він став уже досить важким. Його було дуже незручно постійно носити з собою. До того ж та картопля, яку він поклав на самому початку, почала псуватися. Вона вкрилася слизьким огидним нальотом, частина проросла, частина зацвіла і почала видавати різкий неприємний запах.

Учень підійшов до вчителя й сказав: — Це вже неможливо носити з собою. По-перше, пакет занадто важкий, а по-друге, картопля зіпсувалася. Запропонуй щось інше.

Але вчитель відповів: — Те саме відбувається й у твоїй душі. Коли ти на когось злишся чи ображаєшся, у твоїй душі з’являється важкий камінь. Просто ти цього одразу не помічаєш. Потім каменів стає дедалі більше. Вчинки перетворюються на звички, звички — на характер, який породжує смердючі пороки. І про цей тягар дуже легко забути, адже він занадто важкий, щоб постійно носити його з собою. Я дав тобі можливість поспостерігати за всім цим процесом з боку. Щоразу, коли ти вирішиш образитися або, навпаки, образити когось, подумай, чи потрібен тобі цей камінь.

Отже, щоб позбутися цього тягаря каменів у своїй душі,
нагромадження минулих образ, які ви носите з собою,

Я підготував для вас практичне завдання «Прощення 2.0».

 Натискайте кнопку «Хочу» і позбавляйтеся від зайвого тягаря у власному житті!