Майже кожен у своєму житті хоча б раз закохувався. Це чудовий стан, коли зустрічаються дві людини, дві душі, у яких є щось, що їх поєднує, об’єднує їхні шляхи. І в цей момент Вищі Сили благословляють їх, посилають їм Вогонь Любові, запалюють їхні серця закоханістю.

Жити в любові, відчувати любов — це природно для кожної людини. Це природний стан душі. Більше того, цілком природно відчувати кохання до кожної людини та до всього світу.

Але є лише одна душа, з якою судилося йти по життю разом, підтримуючи одне одного, надихаючи та підсилюючи. Як же це визначити?

Раніше для цього використовували час. Люди знайомилися, між ними спалахувало кохання, вони спілкувалися, зустрічалися, разом брали участь у якихось подіях, разом щось робили, але між ними не було інтимних стосунків. Люди чекали, коли вогонь кохання охопить усі рівні людської природи, усі енергетичні тіла, усі чакри (чари у слов’янській традиції).

Так поступово творилася казка кохання, казка стосунків, що веде до весілля.

І ось, коли вогонь заповнював усе єство цих душ, ухвалювалося рішення про поєднання їхніх доль в одну долю, в один шлях, в одне ціле — сім’ю. Про це повідомляли всім людям, рідним і близьким.

Відбувалося знайомство майбутніх родичів, вони готувалися поєднати свої роди. Так, саме поєднати роди, бо через поєднання двох людей поєднуються два роди, утворюючи один єдиний рід. Тому так серйозно готувалися до цієї події, тому існувало стільки обрядів. Усі ці обряди були кроками до головного обряду — обряду єднання душ, поєднання родів, поєднання двох родових каналів.

Цей обряд був вінцем дивного процесу творення Любові. Давньо-давній обряд так і називається — вінчання. Сліди цього обряду й досі присутні в сучасному суспільстві. Це й розбивання келихів, і коли наречений несе на руках наречену, і ритуальний поцілунок, і обмін обручками, і вигуки «гірко», і багато-багато іншого. Ось тільки люди втратили розуміння.

Тому на сучасному весіллі всі ці деталі нагадують театральну виставу — форма є, а сенсу немає. Ось чому багато хто й не хоче всіх цих «ляльок, обручок, поцілунків, вигуків «гірко» та іншого театру». Так прямо й кажуть. Це й зрозуміло, адже душа прагне казки, душа прагне високого й справжнього, а не просто імітації форми, та ще й спотвореної. Адже душа пам’ятає, як було раніше. А раніше…

Молодих називали князем і княгинею. Називали три дні від дня вінчання. Зверталися до Вищих Сил. І Вищі Сили дивилися очима молодих. Князь і княгиня дивилися один одному в очі й бачили Бога, його жіночу суть — Богородицю, Ладу — Матір Світу, та чоловічу суть — Отця всього всесвіту, Сварога (Сва — небо, Рог — множинність у єдності, рід). І запам’ятовували це на все життя. І потім протягом усього життя, дивлячись один одному в очі, знову й знову бачили Бога, Бога один в одному. І в любовних ласках бачили, як сам Бог дарує насолоду. І ніхто інший не міг подарувати такої насолоди, бо ця насолода струмувала з кожної клітинки тіла, з кожної фібри душі. Душі з’єднувалися щоразу в тілесній насолоді, і неможливо це порівняти з тим, що сьогодні називають сексом.

А початком цьому був перший ритуальний поцілунок, перед яким волхв змащував губи названої княгині медом солодким-пресолодким, медом заговореним, Вищими Силами благословенним. А після цього солодкого поцілунку названі князь і княгиня пили солодку сурицю, приготовану з молока та меду, настояну на травах. Щоб життя було солодким-пресолодким і стелилося світлою стежкою.

А випивши сурицю, настояну на травах, молодята розбивали глиняні горщики, з яких пили, щоб розбилося два й з’єдналося в одне. Уламки ж цих горщиків бояри збирали (дружки або свідки в сучасності) і з молитвою-заговором у річку викидали, щоб Дана-водиця всі гострі кути обмивала-змивала, в єдине ціле з’єднувала.

І волів молоду пару навколо вогнища обрядового посолонь (тобто за ходом Сонця, за годинниковою стрілкою), закручуючи вихор сили Сонця в родовому каналі так, щоб рід процвітав, дітьми, щастям, радістю, любов’ю та багатством примножувався. Проти годинникової стрілки (протисолонь) рухалися лише в обрядах руйнівних.

А потім, з’єднавши руки, обручені кільцями, благословенними вогнем кохання, міцно-міцно зв’язавши руки рушником (тому й рушником називається), вишитим родовими обережними символами, пропонував названому князю показати свою богатирську силу, взяти на руки названу княгиню й тричі перенести її через вогнище. Ой, як же важко з пов’язаними руками молоду на руках через вогонь нести, міцно ж тримати її треба. Але в цей момент відбувалося очищення вогнем, і вогонь міцно-міцно з’єднував молоду пару. Через незнання багато хто нині руйнує свою долю, стрибаючи через вогонь на купальські гуляння з чужими жінками. Потім нічого вдіяти не можуть, бо цей зв’язок вже не розірвати.

 

І у весіллі бере участь весь світ. Усе навколо оживає, рухається, розмовляє. І вітер, і хмари, і листя, і птахи. Сучасна людина дивується цьому, але даремно. Адже любов — це основа буття. Тому й радіє весь світ, коли запалюється нове вогнище кохання. Тож коли кажуть, що краса врятує світ, то це не зовсім так. Бо лише кохання перетворює долю, очищає від усього, наповнює світлим духом і благословляє щастям. Тож якщо й врятує щось цей світ, то це любов. Тому кохайте й будьте коханими!

читати все публікації: http://savcuk.hhos.net/public.html

Отримайте повний доступ до всіх матеріалів сайту та подарунок від Славолюба Богача!