Сльози і насолода. Що обираєте ви?

Кожна думка, подія чи ситуація відбивається у вашому тілі…

Дуже часто до мене звертаються люди зі скаргами на біль у шлунку або, наприклад, у коліні, а ми, пропрацювавши з ними кілька хвилин, виявляємо, що їхні проблеми пов’язані з їхнім ставленням до себе, до життя, до партнера, до проблем на роботі тощо.

Одного разу до мене звернулася жінка з проханням вправити хребець, що вискочив у поперековій ділянці. Під час роботи з хребтом я почав пояснювати взаємозв’язок поперекового відділу хребта з аспектом отримання задоволення в житті. І ось, коли я вже працював із відповідною зоною живота, а це область матки, то прямо поставив запитання: «Наскільки ви дозволяєте собі отримувати насолоду? Наскільки ви отримуєте насолоду в інтимному спілкуванні з чоловіком?»

У відповідь пролилися сльози, бурхливе ридання, яке дало вихід проблемі, що давно накопичилася в тілі й душі.

«Я вже давно, ще десь після народження дитини, а це вже близько 5 років, взагалі не відчуваю жодного задоволення під час інтимної близькості! Я відчуваю лише біль!»

Таким чином ми з’ясували причину випадання хребця в поперековій ділянці. Але тепер нам потрібно було з’ясувати причину такого серйозного порушення в сфері інтимного здоров’я! Ми пішли далі.

І паралельно з роботою з животом у ділянці матки ми просувалися в усвідомленні того, чому ця жінка не могла отримувати задоволення, починаючи з інтимної сфери. Чому, з якого моменту і з якої причини було накладено заборону на задоволення?

І ось, ще за 10–15 хвилин ми з’ясували, що ця жінка живе, наче запряжена робоча конячка! Вранці вона прокидається раніше за всіх о 5-й годині, готує сніданок, будить чоловіка й дитину, годує чоловіка, годує й збирає дитину до садочка, мчить з дитиною до садочка, після чого вирушає на роботу. Після закінчення Після робочого дня вона мчить до дитячого садка, забирає дитину, разом із нею тягнеться до супермаркету, робить покупки і, з пакетами продуктів у руках та дитиною під пахвою, залазить у маршрутку й, м’яко кажучи, їде додому. Вдома вона роздягає дитину, прибирає за нею та чоловіком, готує вечерю, годує всіх…

Тобто виходить як у тому анекдоті: «…і після всього цього жінка засинає, і вже напівсонною її мучить відчуття, що вона щось забула зробити. Вона перевертається з боку на бік, мучиться-мучиться і, нарешті, згадує! — Я забула віддатися чоловікові!…”

 

Це анекдот, а тут — сумна реальність, внаслідок якої жінка вже стоїть на порозі серйозних порушень у репродуктивній сфері, яка замість насолоди відчуває лише біль під час інтимної близькості, а звернулася до мене з болем у поперековому відділі хребта через зміщення хребця. Так, так, так, ендометріоз матки, ерозія шийки матки, полікістоз яєчників, фіброміома матки та ще багато найрізноманітніших страшних діагнозів репродуктивної сфери, включаючи безпліддя!

Адже, наприклад, ерозія шийки матки — це фізичний прояв відторгнення, неприйняття партнера. У цьому випадку це цілком зрозуміло, адже ерозія з’являється на вході до жіночої сутності!

Тому до цієї жінки я мала одне запитання: «А навіщо вам чоловік???! Адже це ще одна дитина! Вам буде легше народити другу дитину!» Так, саме так! Чоловік перетворився на дитину, а з дитиною, як відомо, не сплять, і тому вона не могла отримувати задоволення.

Це дуже стисле пояснення. Насправді тут йдеться про складну механіку енергетичної взаємодії у парі, виснаження жінки, її життєвої сили, що унеможливлює насолоду взагалі та в інтимній близькості зокрема. Їй просто немає чого дати своєму чоловікові після того, як він висмоктав, виснажив її, вичавив, наче мочалку!..

У цієї жінки стався катарсис — духовне прозріння, яке вилилося потоками сліз і бурхливими риданнями. Їй уже стало легше, і вона почала осмислювати та поступово змінювати своє життя. А ви? Наскільки ви дозволяєте собі насолоджуватися життям? Наскільки ви живете в насолоді? Адже все, що відбувається природно, дарує нам насолоду!

Якщо ви їсте вчасно й правильно (звичайно ж), то отримуєте задоволення. І якщо ви отримали природне задоволення від їжі, то, вибачте, але й у туалеті ви із задоволенням позбавляєтеся від відходів перетравлення цієї їжі. І так у всьому!

Тому, якщо ви не отримуєте задоволення від чогось, це означає, що щось відбувається не так. Отже, потрібно просто знайти необхідний інструмент для зміни цієї ситуації. А це можуть бути знання, методики, практики або, найчастіше, просто сильне бажання та усвідомлення того, що ви хочете змінити.

Зазвичай для цього звертаються до компетентної людини. Наприклад, до мене. Адже зі мною або з іншою обізнаною, компетентною в цьому питанні людиною вам буде набагато простіше, легше і швидше пройти Шлях Зміни свого життя!

Далі пропоную вам прочитати статтю на цю тему, на яку я натрапив у мережі. Я вирішив зберегти її тут для вас.

Отримайте повний доступ
до всіх матеріалів сайту
та практики
«Включення насолоди у всіх сферах життя»
від Славолюба Богача!

 

 

 

 

Ваш Славолюб Богач, експерт із стосунків та кохання, ведичний психолог

Психосоматика: як тіло плаче за невиплакані сльози…

Іноді наша хвороба несе нам те чи інше символічне послання — потрібно лише навчитися розуміти мову, якою вона спілкується з нами через свої симптоми. Тим більше що це не так уже й складно…

Безрезультатно лікуєтеся від виразки шлунка? А чи не занадто часто ви займаєтеся «самокритикою», «гризете себе»? Дошкуляють болі в шиї? Чи не час позбутися тих, хто на ній сидить? Болить спина? Можливо, ви взяли на себе надмірно важкий тягар? Страждаєте від нападів астми? Подумайте, що або хто не дає вам «дихати на повні груди», «перекриває кисень»…

«Як не можна приступати до лікування ока, не думаючи про голову, або лікувати голову, не думаючи про весь організм, так не можна лікувати тіло, не лікуючи душу», — казав Сократ. Батько медицини Гіппократ теж виступав за те, що організм — це єдина структура. І наголошував, що дуже важливо шукати й усувати причину хвороби, а не лише її ознаки. А причини наших фізичних недуг дуже часто пояснюються нашим психологічним неблагополуччям. Недарма ж кажуть: «Усі хвороби від нервів». Правда, ми про це часто не здогадуємося і продовжуємо марно оббивати пороги лікарських кабінетів. Але якщо вже якась проблема існує у нас в голові, то хвороба, навіть якщо на якийсь час і вщухає, незабаром повертається знову. Вихід у цій ситуації один — не просто усунути симптоми, а шукати коріння недуги. Цим і займається психосоматика (грец. psyche — душа, soma — тіло) — наука, яка досліджує вплив психологічних факторів на тілесні захворювання.

Лікар-психотерапевт Сергій Новіков: «Психосоматика — це не просто взаємозв’язок тілесного та психічного, це цілісний підхід до пацієнта, який перестає бути носієм якогось органу чи симптому захворювання, а стає повноцінною особистістю зі своїми внутрішніми проблемами і, як наслідок, тілесними недугами».

Ще в 30-х роках минулого століття один із засновників психосоматики Франц Александер виділив групу із семи класичних психосоматичних захворювань, так звану «святу сімку». До неї входили: есенціальна (первинна) гіпертонія, виразкова хвороба шлунка, ревматоїдний артрит, гіпертиреоз, бронхіальна астма, коліт і нейродерміт. Наразі перелік психосоматичних розладів значно розширився.

Сергій Новіков: «За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, від 38 до 42 % усіх людей, які звертаються до лікарів-соматиків, є пацієнтами психосоматичного профілю. Хоча, на мій погляд, ця цифра значно вища».

Стреси, тривале нервове напруження, душевні травми, придушені образи, страхи, конфлікти… Навіть якщо ми намагаємося їх не помічати, забути, витіснити зі своєї свідомості, — тіло пам’ятає про все. І нагадує нам про це. Зигмунд Фрейд писав про це так: «Якщо ми виганяємо проблему за двері, то вона у вигляді симптому залазить у вікно». Іноді вона «лізе» так наполегливо, говорить з нами настільки красномовно, що цього, здавалося б, неможливо не зрозуміти. Проте ми примудряємося…

Бронхіальна астма виникає внаслідок потрапляння в дихальні шляхи тих чи інших алергенів, може бути спричинена інфекцією, а також — емоційними факторами.

Якщо говорити про психологічні причини виникнення цієї хвороби, то зазвичай вважається, що вони полягають у неможливості людини «дихати на повні груди». Часто астма наздоганяє нас тоді, коли наша життєва ситуація складається так, що ми шукаємо і не знаходимо «віддушини», живемо в «важкій, гнітючій атмосфері», не отримуючи й «ковтка свіжого повітря»…

Спусковим механізмом розвитку цього захворювання може стати й несприятлива обстановка на роботі, де перспективному співробітнику «перекривають кисень». Або, наприклад, навала далеких родичів, які міцно влаштувалися в нашій квартирі, — так, що «не продихатися». Проблеми з диханням нерідко виникають і в людей, близькі яких буквально «душать» їх своєю турботою, особливо у дітей, чиї батьки надто міцно «стискають їх у своїх обіймах»…

Відомий лікар, психотерапевт і письменник Валерій Синельников, автор книги «Полюби свою хворобу», вважає, що більшості хворих на астму важко плакати:

«Як правило, астматики в житті взагалі не плачуть. Такі люди стримують сльози, ридання. Астма — це приглушений схлип… спроба висловити те, що іншим чином висловити неможливо…»

А доктор медичних наук, професор, керівник Вісбаденської академії психотерапії (Німеччина) Н. Пезешкіан переконаний, що багато хворих на астму походять із сімей, де високо цінувалися досягнення та висувалися надто високі вимоги. «Зберися!»; «Постарайся!»; «Візьми себе в руки!»; «Дивись, не підведи!» — ці та подібні заклики вони надто часто чули в дитинстві. Разом із тим, прояви дітьми невдоволення своїм становищем, агресії та інших негативних емоцій у сім’ях не схвалювалися. Не маючи можливості вступити у відкриту конфронтацію з батьками, така дитина придушує свої почуття. Вона мовчить, але її тіло говорить мовою симптомів бронхіальної астми, воно «плаче», просячи про допомогу.

Вважається, що виразку шлунка може спровокувати куріння, надмірне вживання алкоголю, неправильне харчування, спадкова схильність, висока концентрація соляної кислоти в шлунку, а також агресивна бактерія з красивою назвою Helicobacter pylori. Тим часом далеко не у всіх людей ці несприятливі фактори викликають захворювання. Чому так відбувається? Більшість вчених сходяться на думці, що, крім усього іншого, не останню роль у розвитку виразки відіграють тривалий стрес та особливості характеру, притаманні багатьом хворим на виразку.

Так, психологи схильні вважати, що виразка шлунка часто виникає у людей тривожних, вразливих, невпевнених у собі, але, водночас, таких, що висувають до себе надмірно високі вимоги, гіпервідповідальних. Вони вічно незадоволені собою, схильні до самобичування та «самокритики». Саме їм присвячений афоризм: «Причина виразки не в тому, що ви їсте, а в тому, що вас гризе». Нерідко на виразкову хворобу хворіють і ті, хто «застряг» у тій чи іншій ситуації, нездатний прийняти нові обставини свого життя. «Мені потрібен час, щоб це перетравити», — пояснює така людина свою позицію. А її шлунок, тим часом, перетравлює саму себе.

«Мені від усього цього вже нудить!» — кажемо

ми про роботу, яка нам набридла, з якої, втім, з тих чи інших міркувань не звільняємося. Або не можемо втриматися від постійних уїдливих зауважень на адресу оточуючих. У підсумку, в якийсь момент наше тіло починає відображати, наче в дзеркалі, те, що відбувається у нас на душі.

Біль у спині виникає з різних причин. Це й травми, й фізичні перенавантаження, й робота в незручному положенні, й переохолодження… Тим часом вважається, що спина може боліти у нас і внаслідок сильної емоційної реакції. А також — через хронічне напруження, в якому ми перебуваємо.

Немає нічого дивного в тому, що часто людина під час «нестерпних навантажень», втомившись «нести свій важкий хрест» і взявши на себе «непідйомний тягар», реагує на нервові перевантаження болем у спині. Адже саме ця частина нашого тіла призначена для того, щоб носити тяжкості. Але всьому є межа. Адже навіть найсильніших із нас можна «заїздити», най«непохитніші» ризикують, зрештою, «зігнутися під нелегким тягарем», «згорбитися», «зламати собі хребет»…

Цукровий діабет, з точки зору психосоматики, виникає аж ніяк не через солодке життя. Зовсім навпаки… Цю хворобу, на думку психологів, провокують конфлікти в родині, тривалі стреси та образи. Але головною психологічною причиною діабету вважається незадоволена потреба в любові та ніжності. Відчуваючи хронічний «голод по любові», бажаючи «скуштувати» хоча б трохи радощів життя, людина починає задовольняти свої емоційні потреби за допомогою їжі. Саме їжа стає для неї головним джерелом задоволення. І, насамперед, — солодке. Звідси — переїдання, ожиріння, підвищення рівня цукру в крові та невтішний діагноз — діабет. У результаті й солодощі — останнє джерело задоволення — виявляються під забороною.

Валерій Синельников вважає, що організм діабетиків підказує їм буквально таке:

«Ти зможеш отримувати солодке ззовні лише в тому випадку, якщо зробиш своє життя «солодким». Навчися насолоджуватися. Обирай у житті лише те, що тобі найприємніше. Зроби так, щоб усе в цьому світі приносило тобі радість і насолоду».

Запаморочення може бути звичайним проявом морської або транспортної хвороби, а може — симптомом різних захворювань, у тому числі — досить серйозних. Яких саме — вирішувати лікарям. Але якщо нескінченні походи по медичних кабінетах не дають результату, а діагноз лікарів звучить однозначно: «здоровий», то має сенс поглянути на своє нездужання з точки зору психосоматики.

Можливо, обставини вашого життя останнім часом складаються так, що ви змушені «крутитися, як білка в колесі». Або навколо вас відбувається стільки всього, що «голова йде обертом». А може, ви так різко й успішно просунулися по службових сходах, що опинилися буквально на «запаморочливій висоті»? Але якщо ви, тим часом, людина спокійна, ґрунтовна, звикла до розміреного темпу життя, то такий «кругообіг» справ і подій може вас неабияк напружувати. У цьому випадку варто задуматися про те, що для вас дійсно важливо, зосередитися, насамперед, на головному. А там і проблеми зі здоров’ям зникнуть. До речі, цікавий факт: на постійні запаморочення страждав Юлій Цезар — відомий любитель робити кілька справ одночасно.

Випадіння волосся також має безліч причин. Це й генетична схильність, і гормональні порушення, і, звісно ж, стрес. Часто ми починаємо втрачати волосся після важких переживань або нервового шоку. Це може бути втрата близької людини, розставання з коханим, фінансовий крах… Якщо ми звинувачуємо в тому, що сталося, себе, відчайдушно шкодуючи про те, що минулого вже не повернути, ми починаємо буквально «рвати на собі волосся». Стрімке порідіння шевелюри в цьому випадку свідчить про те, що наше тіло підказує нам: «Час відкинути все застаріле й зайве, розпрощатися з минулим, відпустити його. І тоді на зміну йому прийде щось нове. У тому числі й нове волосся»

Невралгія трійчастого нерва викликає біль, який по праву вважається одним із найболісніших, відомих людству. Трійчастий нерв — п’ятий із 12 пар черепно-мозкових нервів, який, серед іншого, відповідає за чутливість обличчя. Як же пояснюється ця жахлива недуга з точки зору психосоматики?

А ось як. Якщо нас не влаштовує форма наших ніг або об’єм талії, то ці недоліки легко приховати, підібравши відповідний гардероб, але обличчя — завжди на виду. Більше того — на ньому відбиваються всі наші емоції. Але, чесно кажучи, нам не завжди хочеться показувати світу своє «справжнє обличчя», і ми нерідко прагнемо його приховати. А «втратити обличчя» — це вже зовсім інша справа, про що особливо добре відомо на Сході. Там так кажуть про людину, яка вчинила якийсь непорядний вчинок, втративши репутацію.

Іноді, прагнучи справити гарне враження, намагаючись здаватися кращими, ніж ми є насправді, ми «надягаємо маски»: «приклеюємо» посмішку, вдаємо серйозність або зацікавленість у роботі… Одним словом, «робимо хорошу міну при поганій грі».

Така невідповідність між нашим справжнім обличчям і маскою, якою ми прикриваємося, призводить до того, що наші м’язи обличчя перебувають у постійному напруженні. Але в якийсь момент наша вічна стриманість і усміхненість обертається проти нас: запалюється трійчастий нерв, «парадне» обличчя раптом зникає, а на його місці утворюється спотворена болем гримаса. Виходить, стримуючи свої агресивні імпульси, підлещуючись тим, кому насправді ми б із задоволенням дали по морді, ми «даємо ляпаса» самим собі.

Звичайний біль у горлі — і навіть він іноді має психологічні причини. Хто з нас у дитинстві не хворів на ангіну чи ГРВІ напередодні контрольної роботи з математики, якою ми були «ситі по горло». А хто не брав лікарняний через те, що на роботі нас «брали за горло»?

Але, перш за все, про психосоматику варто задуматися, якщо проблеми з горлом є хронічними і майже не піддаються ані лікуванню, ані поясненню. Вони нерідко мучать тих, хто хоче, але з якихось причин не може висловити свої почуття — «наступає на горло» собі та «власній пісні». А ще тих, хто звик мовчки терпіти образу, «проковтувати» її. Цікаво, що часто такі люди здаються оточуючим холоднокровними й байдужими. Але за зовнішньою холодністю нерідко ховається бурхливий темперамент, а в душі — вирують пристрасті. Вирують, але не виходять назовні — «застрягають у горлі».

Звісно, не завжди хвороба є буквальним втіленням якоїсь фрази. І не кожен нежить — обов’язково знак долі, не все так однозначно. Звісно, при будь-якому захворюванні, насамперед, необхідно звернутися до лікаря відповідної спеціальності та ретельно обстежитися. Але якщо недуга погано піддається лікуванню, самопочуття погіршується на тлі стресу чи конфлікту, то варто задуматися, чи не є ваші проблеми зі здоров’ям наслідком нереалізованих емоцій, придушених образ, переживань чи страхів. Чи не змушують наші невиплакані сльози «плакати» наше тіло? Розібратися в цьому може допомогти психотерапевт.

Сергій Новіков: «Іноді лікарі, які займаються проблемами тіла, все-таки направляють пацієнтів на психотерапевтичне лікування (ще рідше пацієнти самі приходять до розуміння необхідності звернутися до психотерапевта), і тут ми стикаємося ще з однією проблемою — пацієнт починає боятися, що його визнають божевільним. Саме через цей страх багато хто й не наважується звернутися до лікаря. Це побоювання абсолютно безпідставне: психотерапевт — це лікар, який може працювати й з абсолютно психічно здоровими людьми. Ті люди, які все ж змогли подолати свій страх і прийти до кабінету психотерапевта, починають працювати над собою, починають вчитися бачити, аналізувати й вирішувати свої проблеми, стають тими самими «щасливими пацієнтами», які позбулися «невиліковної, хронічної хвороби». Зв’язок між тілесним і психічним є незаперечним, і лише гармонія між цими двома складовими нашого здоров’я може зробити людину по-справжньому здоровою».